Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №37 Menu

Краєзнавча робота

Рідну країну треба не тільки любити, її треба знати.
М.Рильський

Мета:
  • Збагатити і розширити набуті краєзнавчі знання про дивосвіт природи Полтавського краю.
  • Виховувати бережну, усвідомлену поведінку в природі; дбайливе ставлення до всього живого; відповідальність за стан довкілля; почуття любові до природи та прагнення до постійного з нею спілкування; бажання вносити свою часточку для збереження навколишнього середовища.
  • Розвивати уміння вести пошукову роботу, знаходити нове, досі невідоме, класифікувати й групувати досліджуваний матеріал, доводити правильність певного судження та власної думки.
Одним із пріоритетних напрямків роботи Полтавської ЗШ №37 є патріотичне і громадянське виховання. Саме на виховання в дітей та молоді національної свідомості, поваги до історії та культурних традицій свого народу, свого міста і спрямовані спільні зусилля педагогічного колективу школи за підтримки та сприяння міської влади, управління освіти.

В рамках реалізації міської науково-методичної проблеми “Особистісно зорієнтоване навчання та громадянське виховання учнів на основі вивчення історико-культурних традицій рідного краю” та міської програми патріотичного виховання юних полтавців на 2010-2015 роки 02.03.2010року в Полтавській ЗШ №37 відбувся міський семінар заступників директорів шкіл з НВР «Краєзнавчий підхід у особистісно зорієнтованому навчанні школярів»

Рисунок1

У школі ми продовжуємо розвивати закладені ще в дошкільному віці знання, уміння, навички наших вихованців, велику увагу приділяємо вивченню місцевої історії.

Управлінська діяльність адміністрації школи спрямована на розвиток краєзнавчого руху, відродження духовності, історичної пам’яті, любові до рідного краю, патріотизму, відповідальності за збереження історико-культурного надбання.

Питання щодо розвитку туристсько-краєзнавчого руху щорічно заслуховуються на нараді при директору, оперативно-методичній нараді, на педагогічній раді.

Складні процеси, що відбуваються сьогодні в нашій державі, зумовлені суперечностями соціального, економічного та політичного становлення, висувають важливе завдання для освіти — формування компетентної особистості, здатної до творчої самореалізації, до навчання впродовж усього життя. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні на­голошується на необхідності «формування потреби та здатності особистості до самоосвіти». Система освіти повинна орієнтуватися на особистість, яка буде відзначатися самостійністю, самодостатністю, творчою активністю.

Знання, вміння та навички, які учні набувають, навчаючись у школі, беззаперечно, є важливими. Поряд із цим сьогодні актуальності набуває поняття компетентності учня, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність учня-випускника до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить уміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують молодь до нових ролей у цьому суспільстві. Саме тому важливим нині є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватись та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя.

На думку сучасних науковців, педагогів (О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков, С. Є. Шишов, А. В. Хуторськой, А. Н. Дахін, В. В. Краєвський та ін.), саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись  у сучасному суспільстві, в інформаційному просторі. Під компетентністю розуміється коло питань, в якому особистість володіє пізнанням досвідом, що дозволяє їй бути успішною у власній життєдіяльності. Компетентнісний підхід зумовлює чітку орієнтацію на майбутнє, що виявляється в можливостях побудови своєї освіти з урахуванням успішності з особистій та професійній діяльності.

Компетентності саморозвитку та самоосвіти пов’язані з потребою готовністю постійно навчатися, а знання складають основу будь-якої компетентності, отже, формування саме цієї компетентності є одним із найважливіших завдань сучасної школи.

На теоретико-методологічному рівні проблема саморозвитку особистості знайшла своє висвітлення в працях вітчизняних (І. Бех, О. Газман, Г. Звенигородська, В. Зінченко, О. Киричук, Б. Кобзар, І. Кулікова, А. Меренков, М. Цеко) та зарубіжних (Р. Берне, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) дослідників. Психологічні аспекти саморозвитку особистості аналізували Н. Бітянова, С. Максименко, Б. Массеров, Г. Цукерман.

Категорія «саморозвиток» на даний момент є одним із ключових понять у філософії, соціології, психології. Аналіз досліджень М. Бахтіна, Л Бубера, К. Роджерса, П.Щедровицького, В. Франка дозволив виокремити ряд суттєвих ознак цього феномену. Саморозвиток — внутрішній процес, певний спосіб реагування людини на вплив середовища, усвідомлене вдосконалення себе. Порівняння визначень поняття «саморозвиток», які дають різні автори, дозволяє дійти висновку, що саморозвиток — це внутрішній процес само зміни її власних протиріч, вищий рівень саморуху. При цьому система, що розвивається, має бути відкритою, оскільки внутрішні ресурси не можуть довго забезпечувати її існування.

Проблема формування готовності учнів до самоосвіти розкривається в літературі в роботах Громцевої А. К., Райського Б. Ф., Скаткіна А. М., Підкасистого П. І., Сєрікова Г. Н., Закірова Г. С., Сидорук Н. Г., Терещенко Н. М. та ін. Аналізуючи літературу, можна зробити висновок, що самоосвіта — це систематична навчальна діяльність, побудована на самостійному вивченні якогось питання чи проблеми періодичними консультаціями у фахівця чи без нього. Ефективність самоосвіти залежить від інтелектуального розвитку, від настанов на навчальну діяльність, від ставлення до знань, від вольових та інших якостей. Практика показує, що в процесі самоосвіти учні мають утруднення, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи, ведуть до згасання інтересу до неї. Ці утруднення пов’язані з відсутністю в школярів умінь та навичок самостійної розумової праці, невмінням систематизувати отриману інформацію та співвідносити її зі своїми прогалинами в знаннях основ наук. Тому досить висока результативність самоосвіти практично неможлива без уміння навчати себе.

Психологією і педагогікою встановлено, що є тільки один шлях здобуття знань — це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими засобами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності. З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів до процесу, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А саме через досвід відбувається засвоєння.

Організація такого навчального процесу має принципові риси:

  • педагогічне керівництво самовихованням і самоосвітою особистості стає пріоритетом в організації навчально-виховного процесу;
  • акцент переноситься з викладання на учіння;
  • використовується не тільки пізнавальна, а й морально-вольова мотивація діяльності учня;
  • активізується й стимулюється процес усвідомлення учіння, суб’єкт виходить у рефлексивну позицію;
  • центр ваги педагогічного процесу переноситься в бік формування способів розумових дій;
  • систематично й послідовно формуються загальнонавчальні знання, вміння й навички.

Головна мета вирішення проблеми підготовки школярів до самоосвіти та саморозвитку, полягає не в простому залученні учнів до оволодіння широкими додатковими знаннями з різноманітних джерел, а в тому, щоб показати шляхи вдосконалення цих знань, навчити дітей бачити можливості взаємодії між освітою та самоосвітою, навчанням та самонавчанням, виховати в них зацікавленість цими формами пізнавальної діяльності, сформувати в школярів здатність самостійно організовувати та регулювати цю діяльність, розвивати власні здібності на основі тих знань, що здобули самостійно.

Люди по-різному оволодівають знаннями та вміннями. Розуміння цього приводить нас до ідеї індивідуалізації та диференціації, особистісного підходу в навчанні. Саме успіх у будь-якій діяльності сприяє формуванню бажання продовжити її. Часто учні мають сумнів щодо своїх можливостей, особливо коли є розрив чи проблеми в навчальному процесі.

Щоб забезпечити процес формування компетентностей самоосвіти та саморозвитку, потрібно створити відповідні умови:

  • перейти від навчання як функції запам’ятовування до навчання як процесу розумового розвитку, що дозволяє творчо використовувати засвоєне;
  • стимулювати навчально-пізнавальну активність учнів, створюючи умови для активного самостійного пошуку знань;
  • вдосконалювати загальнонавчальні вміння та навички;
  • вчити вмінням здійснювати цілепокладання, організовувати свою діяльність, вести самоконтроль за виконанням та вносити необхідні корективи, критично оцінювати результати діяльності.

Психолого-педагогічна діагностика кожного учасника навчально-виховного процесу дозволяє здійснити повноцінний аналіз та передбачення (прогнозування) перебігу, формування та розвитку самоосвітніх умінь та умінь саморозвитку учнів, сприяє створенню ситуацій успішної діяльності для кожної особистості. Тому високопрофесійний педагог повинен володіти технологіями діагностики та аналізу динаміки зростання самоосвітніх умінь та умінь саморозвитку учнів. Комплексна діагностика сприяє вивченню тих чинників, які найбільш впливають на формування мотивації самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти, самореалізації; постійне ж відстеження цих чинників надає педагогу можливість супроводжувати самоосвітню діяльність учнів та їх саморозвиток, постійно створювати умови для успішної самореалізації кожного школяра.

Формування і розвиток загальнонавчальних умінь в учнів відбувається на уроках, де учні отримують допомогу вчителя у вигляді пам’яток, алгоритмів, які дозволяють ефективно виконувати певні завдання і сприяють розвитку відповідних умінь.

Методи дослідницьких проектів стимулюють пізнавальні потреби учнів, самостійність у прийнятті рішення. Вибір тематики проводиться відповідно до навчального плану починаючи з 6 класу. Виконуються вони як індивідуально, так і в групах. Перед учнями ставиться проблема, яку вони не тільки розв’язують, а і щодо розв’язання якої створюють свої проекти.

Для розвитку практичних навичок мислення використовується прийом «вільного письма», який допомагає учням співставляти свої знання з отриманими на уроці. Прийом «Айсбергу» — для уміння протиставляти ідеї, обробляти та створювати власні, «Кубування» — для ефективного перетворювання інформації на важливі ідеї, які потім можна втілювати в практику.

З урахуванням отриманих у процесі моніторингу даних створюються програми, розраховані на певний рівень досягнень, можливостей, інтересів, потреб учнів даного класу. Стимулюється самоосвітня діяльність учнів під час вивчення нової навчальної теми через створення різноманітного інструментарію: структурно-логічних путівників з теми, програм самовдосконалення знань, різнорівневих завдань, корекційних програм для тих, хто хоче підвищити рівень навчальних досягнень з конкретної теми. Значну роль у формуванні самоосвітньої компетентності відіграють курси за вибором «Рідний край», «Історія Полтавщини», розроблені з метою залучення учнів до вивчення рідного краю, його природи, культури, історії, літератури. Підготовка до цих занять стимулює пошук відповідних додаткових джерел, творче їх опрацювання та використання.

Така взаємодія з учнями сприяє формуванню мотивації до самоосвіти та саморозвитку, адже учні переконуються в тому, що їх робота має практичне значення для них і цікава та корисна й іншим.

Позитивні зрушення, які помічені за результатами моніторингу, свідчать про зростання мотивації до вивчення географії , вдосконалення загальнонавчальних умінь та навичок школярів, підвищення рівня навчальних досягнень учнів з предмета , розвиток їх розумових здібностей, уміння запам’ятовувати навчальний матеріал тощо. Спостереження за діяльністю учнів на уроках показало, що вони стали більш активно брати участь в обговоренні проблем, більш вільно спілкуються, дослухаючись до думки інших тощо.

Як результат такої роботи над формуванням компетентностей на уроках географії через активізацію пізнавальної діяльності помічаю, що вчитель Морозова Г.Л. створює сприятливий психологічний клімат, самостійність, творчість, позитивні внутрішні мотиви навчання, прагнення учнів до саморозвитку. навчальна гра повністю відповідає задачам формування інформаційно-комунікативної компенсації завдяки тому, що:

  • в процесі гри учні оволодівають досвідом діяльності, який подібний до того, який вони отримували б в дійсності;
  • навчальна гра дозволяє самому вирішувати важкі проблеми, а не лише бути спостерігачем;
  • ігри створюють більш високу можливість переносу знань і досвіду з навчальної ситуації в реальну;
  • навчальні ігри забезпечують середовище, яка вимагає від учнів термінового реагування.

Навчальна гра дозволяє не тільки підвищити інтерес учнів до тем, що вивчаються, а і відпрацьовувати навички поведінки відповідно до певної ситуації.

Технологія навчальної ділової гри – педагогічне моделювання різноманітних управлінських і виробничих ситуацій з метою навчання окремих учнів і груп прийняттю рішень. При цьому тема уроку вивчається в формі ділової гри. Наприклад, тему «Прогноз погоди» розкриває Галина Леонідівна в формі ділової гри. Ця форма проведення уроку дозволяє розвивати у учнів навики аналізувати і робити висновки, аргументовано викладати і відстоювати свою позицію.

Після вивчення материків у 7 класі перевіряю рівень засвоєння матеріалу, проводячи географічні диктанти різних видів:розподільчий, цифровий, асоціативний, розподільчий картографічний, та інші. Часто під час закріплення вивченого матеріалу використовую метод «Прес», незакінчених речень. Учні по черзі демонструють, як вони вивчили матеріал починаючи такими словами: я знаю що… я знаю як … я знаю для чого …

Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії рідного краю є одним з джерел збагачення учнів знаннями рідного краю, виховання любові до нього і формування громадських понять і навичок. Історичне краєзнавство в школі грає суттєву педагогічну роль в ідейно-політичному, естетичному вихованні учнів.

Шкільне краєзнавство включає в себе не тільки набуття учнями готових знань на уроках або з навчальних посібників, але й самостійну роботу, пошуково-дослідницьку діяльність під керівництвом учителя. Отже, особливістю краєзнавчої роботи є те, що вона ставить вчителів та учнів у положення дослідників. Тому обов’язковою її частиною є участь у пошуково – дослідницькій діяльності як вчителя, так і учнів. При цьому переслідуються цілі: наукове дослідження краєзнавчого об’єкта, залучення учнів до дослідницької діяльності і використання зібраних матеріалів у навчально-виховному процесі. Дослідницький метод виховує в учнів прагнення до самостійного пошуку та критичного ставлення до зібраного матеріалу.